«Душа ридає, коли ти бачиш невимовний біль матерів і дружин, а особливо — дитячі очі, повні сліз»: Найстарший боєць АТО «Тихон» розповів, що змусило його піти на передову

Чоловікові 77 років, він уже встиг повоювати у найгарячіших точках Донбасу.
"Тихон". Фото: ЗМІ«Тихон». Фото: ЗМІ

У жовтні цього року в соціальних мережах було опубліковано фото найстаршого бійця АТО з підписом «Тихон», 74 роки. Найстаріший воїн в АТО. Служив поблизу Донецького аеропорту, Старогнатівки, тепер – в Авдіївці». Ця світлина набрала тисячі переглядів та сотні коментарів. Її опублікували всеукраїнські ЗМІ. Але, на жаль, так ніхто і не поцікавився біографією чоловіка, повідомляє УКРОП із посиланням на Патріоти України:

Наводимо повний текст матеріалу без змін:

«Ми розшукували «Тихона», і з’ясувалося, що навіть його командир не знав справжнього імені бійця. Більше того, під час спілкування з героєм дізналися, що «Тихону» (Борисові Мельнику) не 74, а вже йде 77 рік. До того ж родом він із Тернопільщини.

— Вас називають людиною-легендою, адже ви найстарший доброволець, який захищає Україну від московської агресії. Що змусило вас, уже доволі немолодого чоловіка, взяти до рук зброю, і яким чином ви потрапили на передову?

— Багато причин, головна (може це і прозвучить пафосно) — патріотизм і вболівання за свій народ. Я народився у 1941 році в с. Тростянець, тоді ще Залозецького, а нині Зборівського району на Тернопільщині. Після війни переїхав з батьками на Київщину. Але все моє життя було сповнене національною свідомістю і любов’ю до України.

ЧИТАЙТЕ: «Новогодний подарок» для Путина: активисты правозащитных организаций отправили в Кремль необычную посылку

На війну я потрапив з Майдану вже обстріляний, тож вибухи були звичними. Зрештою, чого мені вже було боятися в такому віці? Звичайно, що в ЗСУ мене не взяли б. Тому пішов добровольцем. Всі спочатку підсміювалися з дідугана, але безпосередньо на передовій ставлення змінилося. До речі, з Майдану на війну пішло багато хлопців, у тому числі два моїх сини – Устим і Данило. Мої хлопці після Іловайської трагедії у складі батальйону «Донбас» з боєм вирвалися з оточення і повернулися додому. А я все ж вирішив піти на війну, хоча вони мене відмовляли. Мені боліло серце за Україну, я не міг спокійно спостерігати з екрана телевізора за тим, що відбувалося на фронті. Добровольцем мене взяли у ДУК «Правий сектор».

— У якому підрозділі ДУК «ПС»-УДА, ви перебуваєте, і яким був ваш бойовий шлях?

— Уперше на передову, а було це в Пісках, я потрапив перед Водохрещем у 2015 році без дозволу командування. Тоді керівник «Правого сектору» з Рівненщини Роман Коваль віз допомогу добровольцям і взяв мене з собою. Там я й залишився. Тоді в Пісках було пекло, більше ста обстрілів на день. Згодом, вже офіційно, у складі 1 штурмової роти ДУКу (командир «Да Вінчі») воював у Старогнатівці. втретє на передову в Авдіївську промзону потрапив як сапер 5-го окремого батальйону Української доборовольчої армії, командир «Покутяка».

— Як нам відомо з вашої біографії, ви дружили і працювали зі скульптором, художником і етнографом Іваном Гончаром. Розкажіть про період вашої спільної діяльності?

— Нас познайомив на початку 1980-х Юрій Поклад, чоловік поетеси, публіцистки і громадської діячки Наталки Поклад. З того часу ми подружилися і я постійно допомагав Іванові Гончару. Ми спочатку на мотоциклі, згодом автомобілем мандрували Україною та збирали етнографічні експонати – вишиті рушники, ікони, народний одяг, дерев’яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, гончарські вироби. Ми об’їздили майже всю країну — від Закарпаття до Донбасу. Звичайно, я тоді хотів відвідати також і Тернопільщину, але не вийшло, бо Іван Макарович з етнографічною метою вже побував тут швидше.

За цей час я неодноразово зазнавав переслідувань КДБ, мене звинувачували в тому, що я використовую державний автомобіль для здійснення антирадянської діяльності. Але я їм навіть вдячний, бо вони таким способом гартували в мені національно свідомого українця.

Іван Гончар був ідейним натхненником аматорського етнографічного хорового колективу «Гомін» (керівник Леопольд Ященко). Він навіть для виступів дав їм із своєї приватної колекції народні строї. Я також співав у цьому колективі. Хористів часто переслідували кадебісти, не давали проводити концерти. Наприкінці 1980-х я вже був учасником чоловічого хору «Чумаки», створеного на основі «Гомону». Нині цих два унікальних колективи продовжують успішно діяти.

— Як до вас ставляться набагато молодші добровольці?

— По-різному, одні — з повагою, інші, можливо, й не розуміють, чому я тут. Залежно від культурного рівня бійців. Я з молодими люблю спілкуватися на історичні теми. Вони частіше діляться враженнями, які пережили під час бою. Серед добровольців є хлопці з різних областей України і навіть громадяни інших держав. І часом для взаєморозуміння ми спілкуємося російською, але мене найбільше обурює, коли деякі бійці із Західної України без потреби переходять на російську. У той же час вихідці зі Східної України, які володіють українською, принципово не переходять на мову агресора. І я радію за них.

— Які емоції війни відклалися у вашій пам’яті?

— Найбільше я переживаю загибель побратимів. У мене в пам’яті часто виникають образи людей, з якими ще вчора спілкувався. Душа ридає під час похоронів, коли ти бачиш невимовний біль матерів і дружин, а особливо – дитячі очі, повні сліз.

— Чим займаються ваші сини?

— Старший — Устим — музикант і служить у військовому оркестрі, молодший — Данило — навчається в інституті культури, клас бандури. Якщо на фронті почнеться активна фаза військових дій, вони готові знову вирушити на передову.

— Де ви тепер перебуваєте і чим займаєтесь?

— Наразі я у відпустці. 4 грудня був у Тернополі на виставці Сергія Пущенка «Портрети добровольців на війні». Я – бандурист, навчився грати на цьому інструменті наприкінці 1980-х і завжди дбаю, щоб під час таких презентацій художнє слово доповнювала українська патріотична пісня.

НОВИНИ ТА РЕКЛАМА ПАРТНЕРІВ

Загрузка…


«загрузка…


ОСТАННІ НОВИНИ




Каха Бендукидзе потерялся в Украине

Каха Бендукидзе был прост в общении и на пальцах объяснил, почему Украина в глубоком кризисе. Украинцев он любит, но не понимает. Посещение лекции Кахи Бендукидзе,…




Когда на небе исчезнут все звезды

Если будущее человека туманно и зависит от огромного числа факторов, то со Вселенной в разы проще: законы физики будут актуальны всегда, поэтому можно составить определенный…


Россия взяла Турцию в тиски

Спикер Совета Федерации Валентина Матвиенко считает, что Турция не может отказаться от обязательств по контракту по закупке у РФ зенитных ракетных систем С-400 даже под…



«Чем выше забор, тем крепче дружба»

Великобритания, несмотря на Брекзит, все-таки решила участвовать в выборах в Европарламент, что вызвало негодование и недоумение не только у граждан этой страны, но во всех…





Луценко заговорил… и не в пользу Коломойского

Александр Данилюк был министром финансов в 2016-2018 годах. Именно при его каденции состоялась национализация ПриватБанка, которую Данилюк считает одним из своих крупнейших достижений на посту…