Доставка піци в бліндажі: «Хлопці офігівають від несподіванки». ФОТО

Нещодавно в Маріуполі з’явилася піцерія «Ветерано» – бренд ветеранського бізнесу.
Богдан Чабан. Фото: ОбозревательБогдан Чабан. Фото: Обозреватель

Чим далі, тим більше з’являється історій про те, як після повернення з фронту ветерани війни на Донбасі започатковують власну справу. Ці історії надихають тих, хто ще не знайшов себе у мирному житті, зазначає УКРОП із посиланням на Патріоти України.Чи не найвідомішим прикладом ветеранського бізнесу є бренд «Ветерано». Історія, що почалася з піцерії у Києві, давно вийшла за межі столиці і рамки «просто піци».

Нещодавно піцерія»Ветерано» з’явилася і в Маріуполі. 3 травня тут теж відкрилася однойменна піцерія, хоча й не схожа на столичну. Серед її засновників – екс-учасник АТО Богдан Чабан, більш відомий як партизан з «Равликів». Він розповів про ветеранський бізнес та його головну місію, про доставку піци просто до окопів, скандальний вирок для «Равликів» і те, чи є в Донецьку люди, заради яких варто воювати.

— Богдане, як вам працюється у Маріуполі? Чи сприйняли місцеві жителі ідею ветеранського бізнесу? Підтримали?

— Знаєте, ми мали менші очікування щодо попиту. І якщо спершу орієнтувалися десь на 50 піц на день, то вже перші дні роботи змусили нас перелаштуватися на 90 піц, тобто майже вдвічі збільшити темпи. Втім, як виявилося, хоча ми такого напливу не чекали, все ж були до цього готові. Нам шалено пощастило з командою. Кур’єри, піцейоли – просто на вищому рівні.

ЧИТАЙТЕ: Служба безопасности Украины предотвратила теракт в Харькове. ВИДЕО

— У вас теж працюють учасники АТО?

— Не так багато, як у Києві. Нині – всього троє. Двоє працюють кур’єрами, третій, Олексій Качко, «Кельт» – на кухні.

Раз на тиждень хлопці з маріупольської піцерії "Ветерано" возять "підвішені" піци на передову. На передньому плані - Олексій "Кельт". Фото: FacebookРаз на тиждень хлопці з маріупольської піцерії «Ветерано» возять «підвішені» піци на передову. На передньому плані — Олексій «Кельт». Фото: Facebook

— Небагато. Чому так?

— Бо з Маріуполя не так багато людей пішло воювати насправді. Отже і ветеранів небагато. Втім, перевагу під час прийому на роботу ми надаємо все ж учасникам бойових дій. І будемо раді дати можливість працювати якомога більшій кількості бійців.

— Потік відвідувачів не зменшується з часом?

— Він стабілізується. Ми завжди «топимо» за якість і за сервіс — вважаємо це нашою головною конкурентною перевагою. Це допомагає у Маріуполі, де 80% наших клієнтів не розуміють, що це за бренд, яка його історія. Для більшості маріупольців «Ветерано» — не про самореалізацію ветеранів. Це смачна піца і доставка, якої в Маріуполі до нас не було як такої.

І я особисто пишаюся тим, що ми виробляємо продукт, який маріупольцям подобається, який їх цікавить. Що вони приходять до нас не тому що «наші хлопчики зробили щось, ходімо допоможемо нашим хлопчикам» — вони приходять, бо знають, що отримають смачну піцу і якісне обслуговування.

Для мене ця історія почалася зі знайомства з Леонідом Остальцевим і з того, що ми з ним разом планували зробити у Києві «Ветерано-бар». Я й досі відповідаю за все, що стосується бару в київській піцерії. Після року роботи там з’явилася ідея відкрити піцерію у Маріуполі – в першу чергу як спеціалізовану доставку піци, а не як заклад, куди можна прийти посидіти.

— Чому так?

— Бо піцерія з залом потребує фінансів. У неї треба вкласти чимало грошей. В київську піцерію, наприклад, було вкладено більше мільйона гривень, які ми частково позичали, частково отримували в кредит. Такий же варіант піцерії потребує значно менше вкладень. І, мені здається, можна репліку робити, передавати іншим ветеранам.

— Тобто залу у вас немає?

— Ні. Є цех з виробництва. Але там великі вікна – і крізь них люди бачать, як готується їхня піца.

Маріупольська піцерія "Ветерано", на відміну від столичної, не має залу для відвідувачів. Фото:  FacebookМаріупольська піцерія «Ветерано», на відміну від столичної, не має залу для відвідувачів. Фото: Facebook

— А «підвісити» піцу для учасників бойових дій у вас можна?

— Так. І люди досить активно це роблять. Щоправда, ми ввели систему оплати карткою, тож більша частина підвісів все ж таки іде з решти України, коли люди з Харкова, Києва, Львова підвішують через наш сайт. Але маріупольці теж долучаються. Хай і не так масово, як хотілося б.

«Підвішені» піци (мінімум 20 великих) ми раз на тиждень возимо на передову – хлопцям у Широкіне, у Водяне… Вожу або я, або «Кельт», або наш керівник доставки «Бармалей». Ми всі троє маємо досвід бойових дій, тому для нас то не проблема. Нічого нового для нас на війні немає.

Раз на тиждень хлопці з маріупольської піцерії "Ветерано" возять "підвішені" піци на передову. Фото: FacebookРаз на тиждень хлопці з маріупольської піцерії «Ветерано» возять «підвішені» піци на передову. Фото: Facebook

— А от доставка піци в окоп – без сумніву, чималий сюрприз для військових. Як вас зустрічають?

— Ми возили вже разів 7 чи 8 – і щоразу це була несподіванка для хлопців. Бо ми приїздимо на самий край, звідки до позицій супротивника 450-500 м. Заходимо до бліндажу – і такі: пацани, доставка піци! Хлопці офігівають, звісно.

Це була неодмінна складова ідеї – якщо відкриваємо піцерію, неодмінно маємо возити піцу хлопцям на передок. І зараз ми це потроху систематизуємо. Щотижня їдемо до нового підрозділу або на нові позиції. Намагаємось не оминути нікого, хто більш-менш поряд. Морську піхоту покрили вже всю, «Правому сектору», якого ніде нема, теж дісталося.

Єдиний негативний момент – нам потім з Широкіного чи Водяного багато телефонують: можна замовити дві піци на Водяне? Доводиться пояснювати, що це все трохи не так працює.

— І що – відмовляєте?

— Ні. Ми зрештою випрацювали схему: ми підвозимо на крайній блокпост на виїзді з міста, а хлопці звідти забирають.

— Коли потрапляєте на позиції – тягне залишитися?

— Чесно? Так. Особливо, коли їдеш з морпіхами у «Хамві» — розумієш: у 2014-му бути військовим – і бути військовим у 2018-му – це дві великі різниці. Бо нині ти бачиш професійну армію, професійних морських піхотинців. І розумієш: у 17 років я мав бажати саме цього.

— Що могло б спонукати вас повернутися на війну?

— Активізація. Серйозний наступ – у будь-який бік. І розуміння, що я там потрібен, що людей на фронті бракує, щоб результативно наступати чи стримувати навалу.

— Є передчуття, коли щось подібне може бути?

— Уявлення не маю. Я знаю, що війна – надовго. А от як довго і як вона вирішиться – не знаю. Рано чи пізно вона закінчиться. І рано чи пізно, хай навіть років через 20-30, я повернуся у Донецьк. Під українським прапором, звичайно.

— Свого часу Україна слідкувала за судовим процесом над «Равликами». Зрештою, попри серйозні звинувачення, які висувала прокуратура, суд вирішив засудити вас до 2 років умовно – що на тлі вимог обвинувачення видавалося ледь не виправдальним вироком. Втім, це таки вирок. Чи не було у вас думки спробувати оскаржити таке рішення?

— Ні. А ось прокуратура намагається це зробити. Там вважають, що ми таки маємо відсидіти по 7 років.

Нас засудили за «перевищення службових повноважень», а не «розбійний напад», як намагалися довести у прокуратурі. І я наразі мушу погодитись з тим вироком, бо відчуваю, що не маю нині ні сил, ні бажання доводити щось протилежне.

Більше того, з точки зору законодавства я розумію цей вирок. Бо це дійсно мало місце. Як, за великим рахунком, використання армії без введення воєнного стану – це теж перевищення службових повноважень. Тому – окей, так воно і є.

А прокуратура нині намагається оскаржити. Домагається, щоб нам дали по 7 років обмеження волі за «розбійний напад».

Бійці партизанського загону "Равлики". Фото:  twitterБійці партизанського загону «Равлики». Фото: twitter

— Вам було прикро? Через те, що вас судять за те, що ви, по суті, воювали за Україну?

— Я чітко розумію, як працюють в Україні правоохоронна, судова системи, система прокуратури. А якщо так – то на що мені ображатися?

З іншого боку, я відчув серйозний душевний підйом від розуміння, що все, що я робив, було недаремним. Бо нас підтримала величезна кількість людей. І для мене це найголовніший маркер. Адже все, що я робив, я робив не для суддів, не для прокурорів – а саме для цих людей. Бо вони не є системою. Вони – це і є країна. А система і країна – це різні речі.

— Невже ні про що не жалкуєте?

— Щоби я дуже вже жалкував за чимось – нема такого. У своїх рішеннях я впевнений досі. Єдине… Я багато думаю часом про те, що треба було б нам бути хоч трохи жорсткішими з самого початку. Ще навесні 2014-го у Донецьку. І, можливо, все б уже закінчилося.

Проукраїнський мітинг у Донецьку, весна 2014 року. Фото: FacebookПроукраїнський мітинг у Донецьку, весна 2014 року. Фото: Facebook

— А може ви б досі жили у Донецьку. У мирному Донецьку.

— Саме так. А ми тоді були занадто миролюбні. Це була наша найбільша помилка – залишатися миролюбними, коли проти нас ішла вже конкретна військова агресія.

— Коли ви чітко зрозуміли: це – війна?

— 13 березня 2014 року. Коли вбили Дмитра Чернявського. Саме тоді я зрозумів: далі якесь мирне протистояння, якісь діалоги неможливі. Ці люди прийшли нас вбивати. І ми маємо вбивати їх у відповідь. Бо це наш єдиний шанс вижити.

— Чому саме смерть Дмитра Чернявського стала для вас тим переломним моментом? Не якась із понад сотні смертей на Майдані у Києві в останні дні лютого?

— Незважаючи на весь жах того, що відбувалося на Майдані, я розумів, що то Янукович намагається чинити опір. Це такі класичні донецькі розбірки: якщо когось намагаються похитнути – він опирається. Це було протистояння з бандитами при владі.

А от коли в Донецьк почали приїздити росіяни на автобусах, і коли люди почали боротися… Вони ж почали боротися не проти Майдану. Тоді конфронтації Майдан-Антимайдан вже не було. На той час була конфронтація Україна – Росія. І це вже була війна.

— Ви брали участь у проукраїнських мітингах у Донецьку. Бачили початок війни, поранення, смерті. Потрапили на лаву підсудних через те, що боролися зі зрадниками, сепаратистами, окупантами… Як вам після всього цього бачити, як, скажімо, тисячі наших співвітчизників їдуть на Чемпіонат світу з футболу в Росію? Як взагалі таке можливо на п’ятому році війни?

— Дуже просто. У Маріуполі, наприклад, зараз у багатьох закладах транслюють ЧС-2018 в Росії. Більше того, в деяких навіть матч Росія-Саудівська Аравія транслювали!

Є такі люди в країні. І нікуди від цього не подітися. Купа людей тупо не в курсі, що відбувається в країні. Або свідомо від цього відгороджуються. Кажуть: це ж не війна, а спорт/шоубізнес/робота… От і маємо в результаті.

Люди в країні різні. Питання – у відсотковому співвідношенні виключно. Тобто у тому, скільки буде активних та адекватних людей, які готові щось робити. Бо 80% завжди залишатимуться сірою масою, яка вестиметься на якісь штуки.

— А кількість активних та адекватних – величина змінна чи стала? Якщо змінна – то в який бік рухаємося?

— Зрушення є – і серйозні. З 2014 року в суспільстві з’явилася громадянська самосвідомість. Люди починають розуміти, що вони — це і є країна. Вони вирішують, що і як у цій країні відбувається. Можуть впливати на владу, державні органи, поліцію. Можуть не чекати, поки хтось зробить, а робитимуть самі.

Тому зрушення маємо дійсно колосальні.

Ну і будьмо чесними: так чи інакше більшість націй народжуються і гартуються саме в полум’ї війни. Ми нині проходимо цей період. І як би це жахливо не звучало, якби не війна, гадаю, ми досі б вовтузилися в тому болоті, в якому були так багато років, де, крім облич президентів, не змінювалося б нічого.

А ми це все перекреслили. У нас почалася війна. Певна кількість людей зрозуміла, що жити як раніше далі не можна. Я сам до 2014 року був молодим підприємцем, який любив рок-музику, хотів їздити на концерти і навіть не думав про те, аби впливати на місцеву владу чи якісь процеси в країні.

Нині ж я чітко знаю: можу змінити довкола себе багато чого. І якщо мені щось не подобається – я мушу це міняти.

— В політику не збираєтеся? Чи вважаєте взагалі, що люди, які воювали, мають активніше йти у владу?

— Та ну, це абсурд. Ми цю маячню пережили ще у 2014 році, коли в Раду поналазили ці комбатанти, які досі ходять там чомусь у формі. Причому більшість – у іноземній.

Колись почув фразу, що політика – це чудове завершення блискучої кар’єри. Людина має іти в політику, коли вона вже досягла якихось висот у професійній сфері – у медицині, економіці, страхуванні… Бути майданівцем чи АТОвцем – це не чесноти для політика. Політик має бути розумний, досвідчений, має чітко розуміти, як мають далі рухатися певні процеси. Якщо все це у людини є – вона має іти в політику.

Що ж стосується мене – мені політика наразі не цікава зовсім. Можливо, в майбутньому, коли я зрозумію, що тільки так я зможу змінювати певні речі – тоді я до цього дійду. Поки такого бажання у мене нема.

— Ви воювали, повернулися – і нині маєте власний бізнес. Більшість же ветеранів не можуть знайти себе у мирному житті. Що би ви порадили тим, хто хоче розпочати хоч невеличку, але власну справу?

— Працювати. Багато працювати. Це ключове.

Те, що немає грошей, немає ще чогось – це міф. Гроші є завжди. Якщо у тебе є ідея, якщо ти віриш у неї і хочеш її реалізувати – гроші ти знайдеш у будь-якому випадку. Тобі їх позичать, ти візьмеш кредит, виграєш грант, ще щось.

Але успіх чекає лише на тих, хто дійсно хоче працювати і вкладатиме весь свій час і всю свою енергію у це. Решта – відмазки.

— Які плани маєте на найближче майбутнє?

— Працювати, розвиватися далі, розвивати піцерію і все, що з цим пов’язане.

І розвивати культурно-бізнесове середовище Маріуполя. Якось прикипіла у мене душа до цього міста – і мені хочеться змінити його на краще. Зараз, наприклад, ми намагаємося якось вплинути на металургійні комбінати, бо вони порушують норми викидів і фактично труять людей. Це насправді мало би тягнути за собою кримінальне покарання. Але вони вважають, що це нормально — працювати без фільтрів. Що вони можуть труїти людей, бо купують тролейбуси для міста.

А я і ще багато людей вважаємо інакше.

— Ви кажете, що прикипіли душею до Маріуполя – і разом з тим мрієте повернутися в Донецьк. Коли прийде час – що виберете?

— А навіщо обирати? Тут 100 км відстань всього! Я зараз раз на тиждень до Києва їжджу, а це 900 км – і нічого.

— Як взагалі уявляєте повернення? Як зможете жити в Донецьку, знаючи, що по вулицях ходять люди, які ще недавно були по інший бік барикад?

— Я усвідомлюю, що там буде важко. Але я готовий. Готовий до того, що буде багато людей, які були причетні, які допомагали. Доведеться з цим миритися, і працювати. Бо якщо всі люди відмовляться від цих територій – ми їх ніколи не повернемо.

— Території – то зрозуміло. А люди? Вважаєте, там лишається достатньо людей, за яких варто воювати?

— Я в цьому впевнений. За людей за будь-яких обставин варто боротися. Бо це наші люди. Якщо ж ми скажемо, що вони якісь не такі і не гідні, щоб за них воювати – це свідчитиме лише про те, що фігові ми.

Тому питання, чи є там заради кого воювати, взагалі не має ставитися.

Джерело: Обозреватель

НОВОСТИ И РЕКЛАМА ПАРТНЕРОВ


«агрузка…






ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ



Ученый, принимавший в пищу Уран-235, прожил без болезней до 82 лет. ВИДЕО

Ученый Гален Уинзор продолжительное время разрабатывал, строил и эксплуатировал атомные электростанции на территории Америки, передает УКРОП. Затем мужчина был правительственным чиновником, а в конце начал…



Радары зафиксировали над Техасом гигантский объект

Пользователи метеорологического сайта weather.gov заметили, что время от времени радары улавливают над Техасом какой-то объект достаточно больших размеров, передает УКРОП. ЧИТАЙТЕ: В окупованій Горлівці у власному…


Мужчина, переживший клиническую смерть, нарисовал загробный мир. ФОТО

5 лет назад актер по имени Шив Греуол пережил клиническую смерть: около 7 мин. медики пытались возобновить работу сердца шестидесятилетнего мужчины, передает УКРОП. ЧИТАЙТЕ: В киевском…





Уничтожает врага за укрытием: ФОТО нового мощного оружия в Украине

В Украине наладили серийное производство реактивных пехотных огнеметов РПО-16, способных уничтожать врага даже за укрытием, передает УКРОП. Об этом сообщает пресс-служба государственного предприятия «Укроборонпром». ЧИТАЙТЕ: В…



В Днепре исчез боец ООС. ФОТО

В городе Днепре 13 июля пропал без вести боец Операции объединенных сил (ООС) Виктор Багинский. Родные просят граждан помочь в его поисках. О пропаже военнослужащего…


В Минобороны рассказали о подготовке к параду на День независимости Украины

На военном параде в День независимости Украины, 24 августа, примут участие свыше 200 единиц военной техники. Такая информация была озвучена на сегодняшнем брифинге Дмитрием Гуцуляком,…